Гаррі Харлоу: природа материнської любові та її сурогати

«Є розумний спосіб поводження з дітьми. Поводьтеся з ними так, ніби вони були молодими дорослими… Ніколи не обіймайте і не цілуйте їх, ніколи не дозволяйте їм сидіти у вас на колінах… Тисніть їм руки вранці. Погладьте їх по голові, якщо вони надзвичайно добре впоралися із важким завданням».

Цю дикувату за нинішніх часів пораду дав американський психолог Джон Уотсон. Вотсон був одним із засновників та ідеологів біхевіоризму. Ця течія стала протилежністю фрейдівського підходу, який намагався пояснити поведінку людей через глибинні психічні процеси. Біхевіористи навпаки відмовилися від спроб вивчити загадкове внутрішнє життя людини, натомість вони вирішили звести поведінку до набору умовних рефлексів і реакцій на зовнішні стимули. Те, що ми бачимо у вчинках тварин і вчинках людей, є результатом навчання з підкріпленням – позитивно підкріплювані дії зберігаються, негативно підкріплювані видозмінюються, щоб уникнути неприємних наслідків.

Біхевіоризм швидко набрав популярності. Біхевіористи перевіряли свої гіпотези в дослідах на тваринах, і їхній підхід виявився дуже дієвим. Прагнучи отримати ласощі, голуби, щури та кішки навчалися воістину цирковим трюкам, і на це потрібно не так багато часу. Біхевіористи були переконані, що саме зовнішні чинники визначають поведінку людей. Все, що не можна спостерігати в досвіді, – наприклад, почуття та думки, – не має особливого значення.

Біхевіористська поп-зірка Беррес Скіннер сказав якось "Дайте мені дитину, і я зроблю з неї будь-кого". Внутрішній світ дитини за такого підходу зводився до суто біологічних потреб. Тіло має бути нагодоване, напоєне, виспане та здорове. Цього цілком достатньо, щоб виростити здорову людину і повноцінного члена суспільства.

Щоб наочно показати нелюдяність такого підходу, був потрібний нелюдський експеримент — у тому сенсі, що його автор, Гаррі Харлоу, використовував у роботі дитинчат макак-резусів, а не дітей, і в тому сенсі, що експеримент справді був дуже жорстоким.

Щоб показати, що потреби дитини не зводяться до одного лише «благополуччя тушки», Харлоу розлучав новонароджених мавпочок з матерями та відсаджував у клітини-одиначки. Усередині голого сітчастого вольєра, куди заточували мавпяче дитинча, розташовувалися два сітчасті циліндри з дроту, увінчані пластиковими масками – Гаррі Харлоу назвав ці дротяні манекени «материнськими сурогатами».

Голий каркас лівого циліндра був укомплектований пляшкою з молоком, правий циліндр був задрапірований плюшевою тканиною. Дослідники спостерігали за поведінкою мавпячих немовлят: мавпочки насичувалися в залізних обіймах мами, що годує, і тут же кидалися до плюшевої, чіпляючись за ворсинки на її тілі — м'які, теплі, приємні навпомацки і дарували чудове почуття безпеки. У її обіймах вони проводили по 22 години на добу.

З точки зору прагматиків-біхевіористів, малюк повинен був прив'язатися до мами-манекену, що годує та задовольняє потребу в калоріях. Однак дитинчатам мавп було потрібне щось більше, ніж просто харчування. Вони незмінно поверталися до плюшевого манекену, віддаючи перевагу тактильному контакту. Мавпочки прив'язалися до м'якого манекену, біля якого вони відчували себе в безпеці, а не до дротяного манекену, від якого, здавалося б, залежало їхнє фізичне виживання. Це зовсім не вкладалося в теорію біхевіористів.

Потрапляючи в незнайомі умови, вирощені без матері мавпи лякалися, намагалися забитися в кут і сховатися. Але коли поблизу був плюшевий манекен, мавпа кидалася до нього в обійми, притискалася всім тілом і завмирала, наче вбираючи ніжний дотик плюшевого драпірування. Посидівши так якийсь час, мавпяче дитинча могло розслабитися і починало вивчати простір навколо, час від часу озираючись на закутаний плюшем каркас.

Пізніші експерименти показали, що позбавлені матерів мавпочки, відсаджені з вольєра з манекенами, раз-по-раз відкривали дверцята, просто щоб побачити одним вічком плюшевий манекен через невелике віконце. Один вид плюшевої мами допомагав їм трохи вгамувати тривогу.

Підрослі макаки-резуси не змогли влитися в зграю інших мавп. Вони не знали, як поводитися з іншими, не могли постояти за себе, і в результаті або агресивно нападали на сусідів, або забивалися в дальній кут вольєра. Якщо самка вагітніла і народжувала, вона не розуміла, що робити з новонародженим. Ізоляція від інших перетворила мавп на соціальних калік, не здатних жити у зграї.

Експерименти Харлоу стали хрестоматійними. Він показав, наскільки жорстоко зводити потреби живої істоти до біологічних потреб на зразок їжі, пиття та сну. Соціальні тварини отримали свою назву не так; так само, як голод і спрага, в нашу психіку зашита і потреба в інших. Ми потребуємо контакту з близькими – і емоційно, і фізично.

Через століття наші уявлення про те, що потрібно для комфорту, повністю перекинулися. На зміну ідеї, що дитина – це маленький дорослий, і не варто з ним особливо сюсюкатися, прийшла ідея, що в кожному дорослому живе велика дитина, яка потребує ласки та турботи.

Тепер ми постійно дбаємо про психічний комфорт, а часом навіть надто їм стурбовані. Навколо зачеплених почуттів постійно розкручуються жваві дискусії, запеклі суперечки, дрібні чвари і грандіозні скандали; культура скасування набирає сили. Однак це не допомагає впоратися з неврозом, швидше навпаки, підганяє його ще сильніше. Інтернет, який об'єднав людей по всьому світу і створив неймовірні можливості обміну інформацією, роз'єднує нас фізично. Ми ризикуємо перетворитися на самотніх і тому дуже невротичних і засмиканих приматів. Мабуть, щоб стати трохи спокійнішим і щасливішим, нам варто не забувати про те, щоб частіше обіймати близьких.